[...]

 

Дивне і трохи бентежне відчуття, коли працюєш над собою.А ще більш дивне і бентежне відчуття, коли всі твої старання за раз перекреслюються нанівець якоюсь сукою, яка вирішила, що має право мене принижувати при всіх. (степанова, не думаю, що колись взагалі будуть нормальні з тобою відносини, тільки якщо треба буде поюзати в своїх інтересах. час доброї насті пройшов, мене вже дуже напрягають такі кончені особистості)

Нажаль, від співпраці з психологом, я останній тиждень не отримала нічого. 

Не скрию, у мене є купа запитів і купа напрямків до праці, але непродуктині "бесіди" мене вганяють в ступор, і більше того, заводити тон, про що будемо на терапії розмовляти, мені не з руки. Це як в парному танці, я не веду, веде партнер. З терапією має бути так само. Байдуже про що я хочу говорити, важлива лінія терапії і позитивний загальний результат.

І до речі, я не збираюсь "пробачати" свою маму, що вона на мене кричала в дитинстві(емоційно пригнічувала) і тепер у мене з цим проблеми. Я, як доросла людина, розумію, що тоді відбувалось і розумію, що мама максимально швидко мала мене впрягти в свої рамки, щоб хоч якось вивозити весь той пиздець, який на неї звалився. 

метои не дуже, але результат - ідеальний, я по ітогу не багато завдавала клопоту, хоча і стала замкненою. я вважаю, що має бути інший шлях. через працю саме над собою, а не копошіння, як там сильно мама пригнічувала мою особистість. можливо я маю пробачити себе за те, що не знайшла баланс, а тупо прогнулась і зламалась. але точно не маму.

Я же пам'ятаю все те, я пам'ятаю, що коли трохи виросла могла відстоювати себе, але я цього не робила, тому що було зручно всім і мені в тому числі.