чи повернуся я додому?

дивне питання замайорило на горизонті.

чи бути нам з києвом? чи десь шукати щастя в іншому місті? так відразу і не скажеш, але те, що у крота такі думки є - вже на якийсь відсоток можуть нас не повернути до мого рідного міста.

я одразу захотіла до ужгорода. крот ні. він придивляється все більше і більше до франика чи чернівців. до речі, це два міста, які були в однаковому пріоритеті, як мандрівки по україні. і якщо в іванику ми були один раз, коли підіймалися на малу сивулю, то в чернівцях нашої ноги не ступало.

щодо франика, це дуже родинне і невелике містечко, з великим потоком туристів та громадними рюкзаками з палатками та іншим спорядженням, які направляються в гори чи з них. робити у франику мабуть нема чого, але це не відміняє його затишку. 

я ще подумала про рівне, але не промовила. чому? не знаю, мабуть я була чітко налаштована на ужгород. але ужгород для нас сильно далеко.. який же він маленький і як же там добре, не дивлячись на те, що коли ми прихали з ужгорода, нашу квартиру пограбували..може ще полтавщина, чом би туди не чкурнути?

але як ляже карта компанії крота, якщо макар розверне буйну діяльність у чернівцях, то крот туди поїде, ну і я туди ж)). після того, як ми тікали з києва, шкала цінностей сильно змінилася. не те, що я тепер завжди буду кидати речі і швиденько, як солдат, до поки сірник не догорить, зберу речі, ні. я вже на досвіді, і хочу повноцінно підготувати тару для нормального вивозу нашого домашнього начиння, починаючи від труселів і закінчуючи 2-метровою драценою. до речі, по моїх підрахунках, вона починає потрошку жовтіти, бідолашна моя  велична драцена, куплена за 400 грн. щоб засохнути у зйомній квартирі, кинута на призволяще. інші свої рослини ми віднесли на роботу в надії, що туди будуть приходити люди і поливати їх. так воно і стається поки що. острівці моїх дорогих серцю рослин поки що поливають небайдужі люди. було кумедно, споглядати на нас, двох ідіотів, які три дні поспіль носили в пакетах рослини. драцену ми просто не встигли винести.