[...]

багато в чому я помилилась і навіть не попросила пробачення. 

соромно. 

але відчуття незахищенності поряд з ним нікуди не викинеш. 

і болісно казати тільки частину правди, а ще болісно, що починаєш говорити не про те, що приховував, а ще щось додумуєш про всяк випадок, щоб приховане не вважалося дуже нікчемним. 

а ще так хочеться бути по життю з фотографією. чи таке мені можливе?